1. Засилля сімейних лікарів «широкого профілю». За громадянами залишається право вибору даного лікаря, проте оплату наступних процедур з боку держави пацієнт може отримати тільки після підписання декларації та консультації з цим лікарем (ФОП, що веде приватну практику, найманим працівником). Лікар самостійно збирає та реєструє базу своїх пацієнтів (до 2000 осіб) і в подальшому його послуги оплачуються державою з розрахунку 370 гривень (з 2019 – 450) на рік, за одну особу (діти до 5-ти років та старі від 65 років – тариф підвищується).

З першого погляду конкуренція за пацієнтів покликана спонукати лікаря до підвищення якості своїх послуг для залучення більшої кількості клієнтів, однак у нинішніх реаліях «розгорнути» власну практику зможе далеко не кожен бажаючий. Як наслідок, комерціалізація первинного медичного обслуговування призведе до того, що займатися цією діяльністю будуть самі «спритні», а не найкваліфікованіші фахівці. Хтось буде сперечатися, що медичний огляд – це щось складніше, ніж, наприклад, продаж закордонних путівок?

2. «Гроші йдуть за пацієнтом». Так, саме цей принцип, який чудово працює в будь-якому іншому напрямку сфери послуг, викликає найбільші побоювання. Починаючи з того, що не кожна лікарня, за визначенням, може забезпечити необхідний обсяг пацієнтів і закінчуючи тим, що пацієнти, а отже, і захворювання, бувають різні. Так, у законі нічого не сказано про закриття медичних закладів, але, не маючи фінансування, отримати яке з комерційних джерел сьогодні абсолютно нереально, багато лікарень та лікарів будуть змушені припинити свою діяльність. Прекрасно пам'ятаю ту істерію, яку влаштували представники колишньої опозиції навколо програми «Шкільний автобус». А після заняття владних кабінетів, під керівництвом уже колишнього, хоч якась радість, прем'єра, взялися, з тією ж старанністю, за її реалізацію. Але пацієнт – це не школяр, він в дорозі може й померти!

3. Саме після реформи в країні з'явиться безкоштовна медична допомога завдяки наявності списку послуг, що підпадають під державні гарантії повної оплати з бюджету. Гарно? Безперечно. Ось тільки цей список щороку затверджується Кабінетом міністрів і виноситься на голосування до Верховної Ради України! Що це означає? Обізнані громадяни вже здогадалися, але все ж таки поясню. Цей список, щорічно, буде потроху, так, щоб не викликати народного обурення, зменшуватися доти, доки в ньому не залишиться знезараження рани та накладення марлевої пов'язки. Звісно, утрирую. Але те, що за цим положенням приховується бажання уряду поступово перекласти оплату за лікування на пацієнтів, ні секунди не сумніваюся.

4. Уряд визначає вартість медичних послуг. В інших умовах це могло б вселити боязку надію на подолання наявної практики поборів у медичних установах. Проте, в умовах комерціалізації та конкуренції, в які держава бажає «занурити» лікарів та поліклініки, зовсім незрозуміло за рахунок чого останнім залучати нових пацієнтів, якщо тарифи скрізь однакові (моєї фантазії не вистачає, щоб представити на вході в клініку оголошення, що починається зі слів: «Сьогодні у нас акція… »). А з урахуванням наявної купівельної спроможності населення, є великі підозри, що багато талановитих лікарів, все-таки віддадуть перевагу почати практику за кордоном (в Європі вже робляться необхідні для цього кроки), а не «ганяти» за поповненням клієнтської бази з гаслом: «Хочеш лікуватися? Запитай мене як!»

5. Корупція у медицині буде переможена. Ні! Вона буде «цвісти і пахнути». Починаючи з Національної служби здоров'я України, яка укладатиме договори з лікарями та клініками, відшкодовуючи їм вартість послуг та закінчуючи сімейними лікарями та терапевтами, які, звичайно не безоплатно, спрямовують пацієнта до суворо визначених спеціалістів та прописують ліки лише з обумовленого списку. І якщо в останньому випадку у пацієнта залишається хоч якась можливість протидії (банальною зміною лікаря), то проблема заангажованості чергової державної служби під інтереси окремої частини медустанов, яка визначає кому і коли відшкодовувати гроші за вже надані послуги, практично не вирішувана (хоча б до того моменту, коли в Україні з'явиться можливість штучного вирощування «кришталево чистих» чиновників, які не мають сім'ї, родичів і знайомих, яким «ну ось дуже треба…»).

6. До речі про лікарські препарати. Список оплачуваних державою ліків визначається державними чиновниками. Цей перелік буде діяти на території всієї країни, а у пацієнтів залишиться лише можливість вибирати, чи приймати безкоштовні ліки або купувати ті, які лікують, але вже за свій рахунок. Даний «вибір» у багатьох випадках очевидний, як і те, яким чином потраплятимуть ті чи інші ліки до раніше згадуваного списку.

7. Майбутнє реформування системи надання екстреної медичної допомоги. У Міністерстві охорони здоров'я заявляють про розробку програми перепідготовки лікарів швидкої допомоги (до 2020 року), давайте узагальнемо, у парамедиків. Програма ще на стадії розробки, механізм її реалізації не відомий, а знання того, яким чином підвищують кваліфікацію та отримують необхідні сертифікати (дипломи), у поєднанні з майбутньою необхідністю для лікарень усіма доступними способами, вийти на рівень рентабельності, цілком здатне вселяти підозру, що швидка допомога поступово деградує в службу з транспортування потенційних покійників.

8. Самостійне визначення лікарем необхідності виїзду до пацієнта та телемедицина. Однозначно нагадує національну програму підвищення знань анатомії серед населення. Виходить, що всім потрібно починати посилено зубрити медичні довідники, щоб надалі довести лікареві, що знаходиться на відстані, що потреба в його особистій присутності або, тим більше, госпіталізації. реальна. Витрати, звичайно, потрібно скорочувати, але не настільки, коли пацієнт (клієнт) починає замислюватися над питанням: «А навіщо тоді ви мені потрібні?» Ще раз повторюся, що в будь-якій іншій сфері послуг постачальники, на свій страх і ризик, вільні приймати рішення чи надавати безкоштовно послугу виїзду фахівця «до дому». Але медицина – це не будь-яка сфера послуг!