Старі фокуси влади чи що приховує брехня про заборону російських сайтів?
Прийшовши до тями від кричущого рішення про заборону одного з найпопулярніших в Україні пошуковиків (Яндекс) та двох соціальних мереж (Вконтакті та Однокласники), ретельно переглядаючи новинні інтернет-ресурси (якщо вам не потрібна правдива інформація, тоді згодиться й українське телебачення), аналізуючи заяви для преси практично всіх, хто в ці два дні побажав висловитися, приходжу до певних, власних висновків, якими й поділюсь наприкінці цієї статті. Але вже зараз можу однозначно заявити – частина з них можуть бути неприємними як для окремих осіб, так і цілих організацій.
Отже, після дводенної паузи повертаємось до президентського указу №133/2017 (докладніше у статті: «Імідж – ніщо, санкції – все») і спробуємо відповісти на запитання: «Що це було?» У зазначеній статті я зробила висновок, що блокування доступу до раніше названих ресурсів є нічим іншим, як порушенням, гарантованих Конституцією, прав громадян.
Ще раз звертаю увагу на те, що виступаю саме проти заборони доступу до інформації, а не проти всіх торгових санкцій щодо суб'єктів Російської Федерації (хоча процес їх розробки та впровадження, а також вплив на кількість потенційних, що постійно зменшується, інвесторів в економіку України також наочно продемонстрований). А для переконаних у тому, що ця заборона не варта такої пильної уваги, хочу заявити:
одна з найважливіших проблем нашої країни, виходячи з мого особистого досвіду, полягає в тому, що практично весь негатив, що йде від влади і зароджується всередині суспільства, має властивість залишатися з нами назавжди. За небажання уряду знаходити точки взаємодії для всіх членів українського суспільства, за постійногопрагнення окремих «політиканів» заробляти, серед свого електорату, швидку популярність, використовуючи різкі заяви, що принижують честь та гідність інших груп українців – розподіл українського суспільства залишиться назавжди. При неухильному зубожінні населення та паралельному зростанні сум у деклараціях чиновників, недовіра до влади залишиться назавжди. Ціни на газ і бензин, які невідомо звідки взялися, підвищившись до нинішнього рівня, незалежно від подальшої ситуації на ринку, залишаться такими назавжди. І, ризикну припустити, що незалежно від розвитку ситуації на сході України, будучи одного разу запровадженим, військовий збір оплачуватиметься українськими громадянами завжди. А якщо так, то і порушене право доступу до інформації, якщо не буде скасовано найближчим часом, залишиться з нами назавжди! У цьому полягає моя позиція як юриста та громадянина.
До речі, щодо скасування. Про те, що вона цілком ймовірна, говорить спрямованість заяв представників західних організацій. Після заклику міжнародної організації Human Rights Watch скасувати указ про блокування інтернет-ресурсів, свої сумніви щодо порушення свободи преси та засобів масової інформації внаслідок приведення указу у виконання, висловив офіційний представник Міністерства закордонних справ ФРН М. Шефер.
Позиція Генерального секретаря Ради Європи Т.Ягланда була категоричніше, висловившись у переконаності, що подібне блокування не поєднується, з розділеним усіма європейськими країнами, розумінням свободи слова та ЗМІ, а також суперечить принципу пропорційності. Після цієї заяви Т.Ягланд піддався критиці окремого українського депутата, який звинуватив його, за національною традицією однозначно і бездоказово, в симпатії до «самі знаєте кого».
Однак наступного дня вийшла офіційна заява державного департаменту США (хотілося б подивитися, як раніше згаданий депутат звинуватить цю організацію в симпатії до Росії), яка, крім належних, у такій ситуації, пафосних роздумів про брудні прийоми інформаційної війни (а ця структура знає, про що говорить) містить однозначний заклик до пошуку таких шляхів захисту інтересів української держави, які не підривали б конституційний принцип будь-якої демократії – свободу слова, гарантовану, крім усього іншого, українською Конституцією.
Кінець першого акту, завіса. У нинішніх умовах я просто не уявляю собі ситуацію, за якої український уряд і президент вчинять всупереч офіційній позиції Сполучених Штатів. Але, можливо, хтось готує ще один несподіваний сюрприз. Побачимо найближчим часом.
Так для чого, в найостанніший момент, до списку санкцій були включені ці, ще раз повторюся, вельми популярні серед українців, інформаційні ресурси. Серед найбільш згадуваних причин зазначаються такі:
1. Поширення через соціальні мережі недостовірної інформації про Україну, уряд та заклики відверто сепаратистської спрямованості. Панове, прямо зараз зайдіть на обожнюваний, усіма українськими чиновниками, Фейсбук та підрахуйте кількість груп, які можуть підпадати під дані звинувачення. Така сама чисельність та інформаційне наповнення. А що це означає? Відповідь знає наш головний оборонець, але наказ на те, щоб відрубати головний кабель українського інтернету, поки зберігає для «найкращих часів».
2. Збір інформації про користувачів мережі та наступне вербування українських громадян іноземними спецслужбами. Інформація збирається, систематизується, обробляється і передається (не вірите, запитайте у Google) усіма суб'єктами, які надають послуги доступу, пошуку або зберігання інформації в мережі Інтернет. Це не може бути приводом для обмеження подібної діяльності, за винятком випадків, коли вона завдає справжньої шкоди або виконується із заздалегідь злочинними намірами. А щодо спецслужб, якщо вони діють саме так, ну що ж вдієш? Їх варто тільки пожаліти.
3. Ідея про можливе використання у військових цілях, на думку представників РНБО, даних, отриманих за допомогою сервісів російського інтернет-пошуковика, не витримує жодної критики. По-перше, йдеться про протистояння з країною, яка має власну супутникову систему. А по-друге, навіть з урахуванням того, що за останні роки, як і більшість українських громадян, була свідком багатьох незрозумілих дій та подій, я буду надзвичайно здивована тим, що люди, які обіймають такі посади та отримують відповідні оклади, серйозно заявляють про те, що танки підуть маршрутами зазначеним сервісом «Яндекс-пробки».
4. Неофіційно поширювана ідея про те, що у головної адміністрації закінчилися гроші для оплати послуг «контактних хвалителів». Вважати чужі гроші дурне, безглузде заняття. Однак, судячи з даних декларацій, згадані суб'єкти, цілком можливо, могли б розраховувати і на солідну премію. Звичайно, якби вони не були настільки одноманітні, виявляли більше творчості, діяли витонченіше і, як результат, корисність їх дій не прагнула, щомісяця, абсолютно протилежного результату, викликаючи в об'єктів впливу роздратування і гнів по відношенню до «замовника» . Висновок – річ не в грошах, але думка про те, що даний факт послужив особистим мотивом для введення заборони має право на існування.
5. І нарешті, найімовірніша, на мій погляд, необхідність відвернути увагу громадськості від ухвалення, у найближчому майбутньому, законів, які є зобов'язаннями України перед Міжнародним валютним Фондом (докладніше у матеріалі: «Трохи нестандартне бачення меморандуму з МВФ»). Це і нещасна пенсійна реформа (зменшити кількість пенсіонерів не підвищуючи (мінімально підвищивши) пенсійний вік, можна, на думку кабміну, маніпуляцією з періодом страхового стажу – 15 років до 65-ти років або жодної пенсії), створення ринку землі (до кінця року потрібно створити те, чого, офіційно, не було, та ще й так, щоб воно працювало), питання житлово-комунального господарства (підвищення вартості комунальних послуг, повернення пені на заборгованість з оплати послуг, нові штрафи, колективна відповідальність, самостійний ремонт, процедура відключення тощо).
Також не забуваємо про медичну реформу (автономія лікарень, інститут «сімейних лікарів», мінімум безкоштовних послуг та абсолютна «свобода», завдяки єдиному реєстру пацієнтів, який, до речі, є системою збору особистої інформації, у виборі місця лікування та лікаря), новий Трудовий кодекс (детально: «І все ж таки Трудовому кодексу бути»), проблема позбавлення громадянства (за Конституцією заборонено, але на одному з депутатів вже успішно випробувано) та втручання держави, а саме місцевих органів, у діяльність релігійних організацій з центром управління в державі агресора, аж до повної заборони даної діяльності (мова, в першу чергу, йдеться про Українську православну церкву Московського Патріархату. А ви кажете – немає замаху на права і свободи.)
Ну і вінчає весь цей список все ще не реалізований обов'язок Прем'єр-міністра звітувати перед Верховною Радою про виконану роботу. Багато депутатів з нетерпінням очікують цього звіту, але, на жаль, більшість із них налаштована не зовсім так, як це необхідно, отже, потрібно виграти трохи часу для проведення «роз'яснювальної роботи ».
І поки все це обговорюється, погоджується, підписується, найменше, всім зацікавленим особам, потрібні натовпи різновікових громадян, які недостатньо патріотично сприймаючи цю ситуацію, проводять свої невчасні мітинги під будинками місцевих адміністрацій, Верховної Ради чи президентської адміністрації. А тому, посидіть вдома, освойте «приховані можливості» браузера і поговоріть про те, наскільки законним є те, що ви не можете увійти на свою сторінку.
Не можу гарантувати, що моє бачення повністю відображає ситуацію, але я впевнена, що загальне сприйняття є абсолютно вірним. Виходячи з цього, як розвиватимуться подальші події?
Припускаю, що вичекавши деяку паузу, щоб реалізувати все те, про що говорилося вище, пішовши назустріч побажанням українських громадян та західних партнерів (і спробуйте здогадатися, чия думка є більш важливою), більшість з обмежень, що викликають найбільші суперечки, буде милостиво переглянуто, пом'якшено або скасовано. На той час принципові розбіжності будуть подолані, згоду знайдено, документи підписано та всі інтереси враховано.
А народ радітиме поверненим свободам, дуже швидко забувши про те, що поверталися вони тими самими людьми, які спробували їх відібрати. А вже ці люди про те, що вони вже раз перейшли межі дозволеного і не були засуджені або покарані, будьте впевнені, ніколи не забудуть!
Ну і наостанок раніше обіцяний, неприємний висновок. Відслідковуючи ситуацію з аналізованим президентським указом, я, за родом своєї діяльності, звертала першочергову увагу на висловлювання своїх колег – юристів. І чекаючи, що переважатимуть думки котрі, якщо не повторюють мою позицію, то досить близькі, з подивом виявила, що ситуація катастрофічна.
Діапазон думок перебував у межах від боязкого «все не так однозначно», з проміжним «проблема не настільки актуальна», до безапеляційного: «шкода, що цього не зробили раніше». Таке сприйняття, на мій погляд, може дозволити собі пересічний обиватель, але не людина, за освітою та родом своєї діяльності, знайома із системою прав і свобод, а також історичними прикладами, коли вони порушувались державою.
З одного боку – це говорить про рівень «ідеологічного накачування» українського суспільства, з іншого – підтверджує очевидне. Юристи теж люди, які чогось прагнуть або чогось бояться.
І дуже приємно бачити, що серед загальної маси знаходиться людина, яка робить саме те, що необхідно в існуючих обставинах. Я говорю про Романа Ліхачова, юриста Чугуївської правозахисної групи, який, у день опублікування указу, подав позов до Вищого адміністративного суду України, з вимогою визнати незаконним указ №133/2017, скасувавши всі пункти, що стосуються доступу до інформації та використання програмного забезпечення. А всіх юристів, незгодних з цією позицією, закликаю подумати на дозвіллі, може бути ви і не юристи? Просто громадяни, які здобули освіту за спеціальністю «Правознавство».
Продовжую стежити за розвитком ситуації, паралельно працюючи над матеріалами, із аналізом згадуваних у статті законопроектів.
З повагою Дар'я Ігорівна Ясир
Ознайомитись з іншими сторінками мого сайту Ви можете перейшовши за вказаними нижче посиланнями:
§ Отримати консультацію юриста
Буду вдячна, якщо ви поділіться інформацією з друзями та знайомими