Приватні виконавці судових рішень – перспективи та побоювання.
Питання впровадження в українську систему виконання судових рішень приватних виконавців уже згадувалося мною в раніше опублікованій статті, присвяченій аналізу, так і не оформленим у чинний закон, законопроектів про заборону колекторської діяльності. Сьогодні, завдяки зареєстрованим у Верховній Раді України, законопроектам (2506 а та 2507 а), з'являється можливість детальніше розглянути запропоновані авторами кроки реформування існуючої, неефективної системи виконавчого провадження.
Той факт, що наявний сьогодні механізм виконання судових рішень не витримує критики, а сама система виконавчого провадження не виконує покладені на неї функції, не потребує доказів. Достатньо ознайомитися з невтішними статистичними даними, на підставі яких можна зробити однозначний висновок про те, що кількість виконаних судових рішень за весь минулий рік не дотягує навіть до 5-ти відсоткового рубежу.
Основним стримуючим фактором, який не дозволяє українській системі виконання судових рішень добиватися кращих показників, прийнято вважати, і це є дуже модним виправданням, корупцію в органах державної виконавчої служби. Що, з урахуванням низького рівня заробітної плати виконавців, а також завдяки деградації національної економіки, яка викликала ланцюгову реакцію банкрутства підприємств і невиплат за борговими зобов'язаннями та стала причиною колосальної завантаженості працівників вищезгаданої служби, є хоч і неприпустимим, з точки зору закону, але цілком очікуваним, з позиції логіки, явищем.
Утримувати громіздку державну структуру, яка не здатна навіть повернути кошти, що виділяються на її функціонування, не кажучи вже про те, щоб забезпечувати стабільні надходження до бюджету держави і раніше, у більш стабільні економічно періоди, було дуже накладно. У нинішніх умовах руйнівний вплив ситуації, що склалася, на державу багаторазово збільшується.
Саме з метою скорочення державних витрат на утримання виконавчої служби, зниження навантаження на державні органи, а також делегування частини їх повноважень, разом з відповідальністю на плечі «приватників», з очікуваним підвищенням фінансових надходжень до державної скарбниці, вноситься пропозиція про впровадження, за прикладом деяких європейських країн, інституту приватних виконавців. Цей «хитрий» трюк, з ще неясними наслідками, вже був реалізований владою на прикладі ОСББ (докладніше читайте у матеріалі: «Що зміниться із зміною власника багатоквартирного будинку?»)
Чим же обернеться реформування системи виконавчого провадження з повністю державної в змішану? Теоретично, а також на підставі прикладів Грузії, Казахстану, країн Балтії і так далі приватні виконавці здатні значно підвищити як кількісні (чисельність і швидкість виконання судових рішень), так і якісні (прозорість діяльності та кваліфікаційний рівень працівників) показники.
Що лежить в основі таких очікувань? Матеріальна зацікавленість виконавця, який отримує винагороду за якнайшвидше і максимально якісне виконання взятих на себе зобов'язань, у вигляді фіксованої оплати (виконання рішень, що носять немайновий характер) або відсотка від стягуваної суми чи майна.
Поряд із запланованим спрощенням процедури прийняття документів до виконання, створенням відкритого реєстру боржників, щодо яких розпочато виконавче провадження, створенням спеціальної комісії, яка здійснює прийом іспитів у кандидатів у приватні виконавці, а також запровадженням персональної відповідальності кожного виконавця, створення змішаної системи виконавчого провадження дозволить, теоретично, уникнути всіх недоліків раніше існуючої системи.
Тих, хто побоюється, на мій погляд цілком реальної, перспективи перетворення приватних виконавців (отримання даного статусу особистостями певного роду діяльності) на «вибивачів» боргів, які не соромляться, у гонитві за належними відсотками, переходити рамки дозволеного законом, представники влади намагаються заспокоїти запевненнями, що межі повноважень та порядок дій приватних виконавців буде абсолютно ідентичним з їхніми колегами з державних структур.
Крім того, відбір кандидатів та методи роботи майбутніх приватних виконавців планується не випускати за межі щільного контролю з боку держави. І саме до можливих проблем у реалізації укомплектування штату приватних виконавців, а також державного регулювання їхньої діяльності виникають деякі питання. Під час аналізу запропонованих законопроектів викликають великі сумніви такі моменти:
1. На посаду приватного виконавця може претендувати громадянин віком від 25 років, з вищою юридичною освітою та стажем роботи від 2-х років та більше. Дане становище автоматично суттєво обмежує можливість залучення до діяльності молодих фахівців з численної армії випускників ВНЗ, які не знайшли роботу (працюють не за фахом) і, як наслідок, не мають необхідного стажу.
2. Працюючи приватним виконавцем, суб'єкт не має права займатися підприємницькою або іншою оплачуваною діяльністю (крім наукової та викладацької). Таким чином, прив'язавши юриста до одного виду діяльності, держава повністю позбавляє його можливості займатися власною практикою, змушуючи цілком залежати від доходів у діяльності, попит на яку досить не досліджений, та ще й конкуренція є максимально високою.
3. Кандидат зобов'язаний пройти навчання та стажування (для практикуючих більше 1-го року остання необов'язкова) строком не менше 3-х місяців, після закінчення якого видається свідоцтво (дійсно протягом року). Надалі, кандидат зобов'язаний скласти іспит (у період не пізніше 3-х місяців з моменту отримання допуску) та у разі його успішного проходження, отримати свідоцтво на право діяльності приватним виконавцем (плата за свідоцтво у розмірі 1-го мінімуму заробітної плати). Хоча в законопроекті і передбачається проведення іспиту методом анонімного тестування, слід розуміти, що й сьогодні процедура складання державних іспитів дуже далека від еталона прозорості та об'єктивності, а отже, дуже вразлива у плані корупції.
4. Найпрекрасніше у проекті – приватним виконавцем, ще до початку діяльності, має бути застрахована його правова відповідальність, у сумі від тисячі мінімальних зарплат або від 10% загальної суми стягнень у виконавчих документах. Ця вимога, цілком природно, максимально скоротить кількість охочих (що мають можливість) займатися даним видом діяльності.
5. У стані національної економіки, при якому навіть найбільші торговельні мережі максимально зменшують кількість приміщень, що знаходяться у них на балансі, законопроект вимагає, щоб приватний виконавець мав офісне приміщення на території виконавчого округу , яке, крім прийому відвідувачів, має забезпечувати можливість здійснювати зберігання документації, печаток та товарно-матеріальних цінностей, а у разі знаходження в офісному приміщенні кількох виконавців надавати все ті ж можливості, але з обов'язковим роздільним користуванням.
6. Приватний виконавець, згідно із згаданим законопроектом, не може займатися:
— рішеннями про передачу та встановлення (зняття перешкод) побачень з дітьми;
— рішеннями, за яких стягувачами або боржниками є державні органи та пов'язані з ними установи, а також стосовно державного (комунального) майна;
— рішеннями щодо юридичних осіб, щодо яких законодавчо забороняється примусово реалізовувати їхнє майно;
— рішеннями щодо вселення (виселення) фізосіб;
— рішеннями щодо неповнолітніх (недієздатних) осіб;
— рішеннями, пов'язаними з конфіскацією власності та іншими рішеннями, передбаченими українським законодавством.
7. Ставку винагороди приватного виконавця буде встановлено Кабміном, проте передбачаються додаткові авансування майбутніх витрат на виконавче провадження та сума винагороди. При цьому стягувати з боржника будь-які суми у вигляді додаткових винагород (витрат), крім затверджених Мін'юстом, заборонено. Що, втім, ніяк не перешкоджає можливому використанню невраховуємої «конвертної» готівки, а отже, залишає можливості для горезвісної корупції, заради боротьби з якою, за заявою представників органів влади, формується інститут приватних виконавців.
Побачивши вимоги, що висуваються, і накладені на діяльність приватного виконавця обмеження, дайте відповідь, будь ласка, на запитання: «Ви хотіли б зайнятися даним видом діяльності?» Моя відповідь – однозначно ні!
Солідні, початкові витрати часу та фінансових засобів, необхідність утримувати власний офіс, обмеження у сумах винагороди, заборона займатися іншою діяльністю та тими видами виконавчого провадження, які можуть забезпечити відчутний прибуток, а також найвищий рівень конкуренції, в першу чергу чергу з державними виконавцями (з урахуванням однакових повноважень та необхідності «тонути», подібно до державних службовців, у процедурній рутині недосконалого законодавства залишається незрозумілим, що саме може змусити позивача звернутися до послуг «приватника»?) які, незважаючи на свою завантаженість, будуть зовсім не раді новому колезі, ставить під великий сумнів можливість гідного заробітку в цьому виді діяльності.
Ось і виходить, що в інституті приватних виконавців практично не залишається місця саме «приватному». Що повертає нас до питання про легалізацію, під даною вивіскою, діючих колекторських контор, з їх регіональними підрозділами, що багаторазово розрослися, на тілі занепадної української економіки. Але це вже матеріал для іншої статті.
Як висновок слід визнати, що час на подолання всіх згаданих недоліків ще є, тому що процес впровадження змішаної системи виконавчого провадження, робота не на один місяць (якщо не рік). І, за умови більш продуманого механізму його реалізації, інститут приватних виконавців справді здатний «підбадьорити» всю систему та значно підвищити відсоток виконаних судових рішень. Інакше проект «приватний виконавець» лише трохи знизить навантаження на державну виконавчу службу та перетвориться на ще один символ розгромної поразки у боротьбі з корупцією в Україні.
Будь-яка реформа має ґрунтуватися не на популярних гаслах, а на виваженому аналізі та ретельному розрахунку.
З повагою Дар'я Ігорівна Ясир
Ознайомитись з іншими сторінками мого сайту Ви можете перейшовши за вказаними нижче посиланнями:
§ Отримати консультацію юриста
Буду вдячна, якщо ви поділіться інформацією з друзями та знайомими